Словарь української мови (1924)/поривати
| ◀ порзнитися | Словарь української мови П поривати |
пориватися ▶ |
|
Порива́ти, ва́ю, єш, гл. сов. в. порва́ти, рву́, рве́ш. 1) Схватывать, схватить. Як порве мене за руку! НВолын. у. Я порвав його за груди. НВолын. у. 2) Влечь, увлекать, увлечь. Плинут рибки, плинут, близше припливают, мого синка жучка далій поривают. Гол. III. 500. Туди мою пориває рано й вечір душу. Мет. 6. 3) Порива́ти о́чі. а) Стремиться заглянуть. Раз-по-раз у сій розмові поривав наш кобзарь очі за ту межу, що відмежовує імперію од народів свободних. К. ХП. 21. б) Смотрѣть съ завистью. На чужий коровай очей не поривай. Мнж. 166. 4) Порива́ти ру́ку. Простирать руку, стараться схватить. А на мою долю нехай не пориває руки. Г. Барв. 542.