Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/посадити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
посадити
Берлін: Українське слово, 1924

Посади́ти, джу́, диш, гл. 1) Посадить. Козаченька молодого на ослінці посажу. Чуб. Насип же, матінко, високу могилу, посади, матінко, червону калину. Мет. 95. 2) Засадить. А ми гори посадимо собі виноградом. ЕЗ. V. 242. 3) Истратить попусту. Коли яка копійка йому трапиться, він у тій беседі її й посадить. Г. Барв. 276. 4) — на лід. Поставить въ затрудненіе.