Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/посварити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
посварити
Берлін: Українське слово, 1924

Посвари́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Поссориться. Вже козаки Хмельницького з ляхами барзо посварили. ЗОЮР. I. 224. 2) — кого́. Поссорить. 3) — кого́. Сдѣлать кому выговоръ, выбранить кого. Треба його посварити, щоб звичайніший був. Його мати посварила, що в мене бував. Грин. III. 300.