Словарь української мови (1924)/постригати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
постригати
Берлін: Українське слово, 1924

Пострига́ти, га́ю, єш, сов. в. постри́гти, жу́, же́ш, гл. 1) Стричь, остричь. Як її одягали, як постригали по хлоп'ячі, вона не пручалась. Кв. 2) Постригать, постричь (въ монахи). Постри́гти в брехуни́ = Пошити в брехуни. Шевч. О. 1861. X. 9.