Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/потирити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
потирити
Берлін: Українське слово, 1924

Поти́рити, рю, риш, гл. 1) Потащить. Чуб. II. 541. 2) Швырнуть, бросить. Подають йому. Куди! озьме та так до порога й потире. Драг. 63.