Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/поточитися

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
поточитися
Берлін: Українське слово, 1924

Поточи́тися, чу́ся, чишся, гл. 1) Покачнуться, зашататься (о человѣкѣ). Куди не піпхнуть, туди й поточишся. Ном. № 10689. Турн перший зацідив Енея, що з пліч упала і керея, Еней був поточивсь назад. Котл. Ен. 2) Броситься, побѣжать, поплыть. Поточились із хати не озираючись. Кв. Півень кинувся йому в лице; поросята та индики поточились під ноги. Левиц. Щука плеснула хвостом да й поточилась на дно, а далі виплила. Чуб. II. 112.