Словарь української мови (1924)/походити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
походити
Берлін: Українське слово, 1924

Похо́дити, джу, диш, гл. Походить, быть похожимъ. Такий він був тихий, звичайний… і на панича не походив. МВ. (О. 1862. III. 44). Він більш походив на звірюку, як на чоловіка. Стор. МПр. 83.

Походи́ти, джу́, диш, гл. 1) Походить. Єсть у мене гарний хлопець, я його любила, то він буде припадати, де я походила. Грин. III, 222. По тобі́ похо́дить ще й лома́ка — будешь еще и палкой битъ. Г.-Арт. (О. 1861. III. 83). 2) Износить. Батеньку-голубоньку! не гнівайся на мене, що-м ті хліб переїла, сукні-м ті походила. О. 1862. IV. 15. 3) Забеременѣть (о коровѣ). Раненько походили корови, раненько й попрокидалися. Зміев. у.