Словарь української мови (1924)/поцілити

by Борис Грінченко

◀ поцідити

Словарь української мови Борис Грінченко П поцілити

поцілувати ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Поці́лити, лю, лиш, гл. 1) Прицѣлиться. 2) Попасть (въ цѣль). Стрельнув і саме в крило поцілив. Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив сучий син булавою. Рудч. Ск. I. 21.