Словарь української мови (1924)/починок
| ◀ починити | Словарь української мови П починок |
починочок ▶ |
|
Почи́нок, нку, м. 1) Начало = Почин. Г.-Арт. (О. 1861. III. 106). Віл щось почав був говорить, да судді річ його з починку перебили. Греб. 366. 2) Нитки на веретенѣ, заполненномъ совершенно. Чуб. VII. 410. Гол. Од. 36. Вас. 201. Т͡уілько дідова дочка одвернеться куди небудь, то бабина дочка в͡уізьме да й змотає починок із її веретена на своє: от у єї і б͡уільший починок стане. Чуб. II. 64. 3) мн. Родъ вышивки на женской сорочкѣ. Чуб. VII. 427. Ум. Почи́ночок. Я раненько устаю, по два починочки попрядаю. Мет. 370.