Словарь української мови (1924)/признаватися
| ◀ призірний | Словарь української мови П признаватися |
признака ▶ |
|
Признава́тися, наю́ся, є́шся, сов. в. призна́тися, зна́юся, єшся, гл. 1) Признаваться; признаться; сознаваться, сознаться. А тепер я признатися мушу: люблю, люблю козаченька так, як свою душу. Чуб. V. 219. 2) — до чо́го. Признавать, признать что своимъ. Василь признався до того ножа. НВолын. у. 3) — до ко́го. Давать, дать себя узнать. Мир. Пов. II. 49. Ой як вийдеш на улицю, — до мене признайся. Чуб. V. 85.