Словарь української мови (1924)/прогарчати
| ◀ прогарцювати | Словарь української мови П прогарчати |
прогаяти ▶ |
|
Прогарча́ти, чу́, чи́ш, гл. Проворчать. Щука узяв подарунок, доторкнувся устами до сукні молодої і щось прогарчав собі під ніс. Стор. МПр. 85.