Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/промовляти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
промовляти
Берлін: Українське слово, 1924

Промовля́ти, ля́ю, єш, сов. в. промо́вити, влю, виш, гл. Говорить, проговорить, сказать. Ой дівчинонька стиха промовляє, мене молодого як по серденьку крає. Лукаш. 128. Струна струні промовляє: нема краю тихому Дунаю. Чуб. V. 343. Стиха словами промовляє. ЗОЮР. I. 208. Дрібні сльози роню, слова не промовлю. Мет. Ой вийди, вийди, як виходила, промов словечко, як говорила. Чуб. V.