Словарь української мови (1924)/проривати
| ◀ прорив | Словарь української мови П проривати |
прориватися ▶ |
|
Прорива́ти, ва́ю, єш, сов. в. прорва́ти, рву́, рве́ш, гл. 1) Прорывать, прорвать. Нащо ж ти, доню, стелю проривала? Чуб. V. 341. Водиця гребельку прорвала. О. 1861. IV. 62. Болячка набрякла, та й прорвала і потік бруд. 2) Вырывать, вырвать часть растеній, чтобы остальнымъ было больше простора, или чтобы очистить среди растеній проходъ. Пшеницю поле, кукіль прориває. Грин. III. 397. Черчику, васильчику, посію тебе в городчику, буду тебе шанувати, тречі на день поливати, а що-суботи проривати. Чуб. III. 467. Та коли тебе в гості дожидать?… Що к Різдву снігами позаміта, а к Великодню водою позалива, а к святій неділонці травою позароста. Я й сніжок прогорну, я й водицю проллю, я й травицю прорву. Мил. 192.
Прорива́ти, ва́ю, єш, сов. в. прори́ти, ри́ю, єш, гл. Прорывать, прорыть. „Одчини, луплене теля!“ — Не 'дчиню. — „Ну, носом прорию“. Рудч. Ск. I. 40.