Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/просити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
просити
Берлін: Українське слово, 1924

Проси́ти, шу́, сиш, гл. 1) Просить. А я завше Бога прошу з вечора до ранку, да щоб ти мав щастя й долю, мій милий коханку. Мет. Прошу я її милою прозьбою. МВ. I. 19. 2) Приглашать. Хазяйка тим часом вечеряти просить. МВ. (О. 1862. III. 74). 3) Сме́рти на се́бе проси́ти. Накликать на себя смерть. Сам на себе смерти просив. НВолын. у.