Словарь української мови (1924)/підводити
| ◀ підвода | Словарь української мови П підводити |
підводитися ▶ |
|
Підво́дити, джу, диш, сов. в. підве́сти́, веду́, де́ш, гл. 1) Подводить, подвести. Кобзу підвели йк дубу і поставили під гіллею. Стор. МПр. 105. Він до огню то рило підведе, то лапу коло жару сушить. Греб. 386. 2) Проводить, провести. Куди дорога до міста, дівчино?… — Я вас зараз підведу, ви певне здалека. Гн. I. 90. 3) Поднимать, поднять, приподнять. Узяв колоду за комель, підвів проти себе як свічку. Мнж. 9. Маруся підвела очиці вгору. Кв. Вона глянула: підведіть мене, добрі люде. МВ. I. 57. 4) При побѣлкѣ и окраскѣ цвѣтной глиной (стѣны, печи и пр.): проводить, провести бордюръ. Kolb. I. 56. Зосталося тілько жовтою глиною підвести. Мир. Пов. II. 80. 5) Подводить, подвести, подвергнуть чему; обмануть ожиданія. МВ. (О. 1862. III. 68). Пропади ти лучче сам, що нас усіх підвів. Рудч. Ск. 6) — до чо́го, на що. Подстрекать, подстрекнуть. Тут і росказала все, до чого копитан мав її підвести. Кв. Бодай твоя мати в пеклі згоріла, бо що нас молоденьких на тоє підвела. Чуб. V. 231.