Словарь української мови (1924)/розволочити
| ◀ розволокти | Словарь української мови Р розволочити |
розволочитися ▶ |
|
Розволочи́ти, чу́, чиш, гл. 1) = Розволокти. 2) — кого́. Пріучить кого ходить куда либо, шляться, избаловать. Шо вна мене молодого та й розволочіла. Не я тебе волочіла, та й не моя ненька, а чорнії мої очі, чівочка гладенька; не я тебе та й волочу, сам же сі волочиш, замісць іти в полонинку, гуляєш поночі. Шух. I. 198.