Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/розвірчувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
розвірчувати
Берлін: Українське слово, 1924

Розві́рчувати, чую, єш, сов. в. розверті́ти, рчу́, тиш, гл. Разворачивать, разворотить, разматывать, размотать. Левиц. Пов. 204. Мет. 210. Я молода не втерпіла, взяла платтє розвертіла. Чуб. V. 740. Як би ми схотіли, ми б її (покриту молоду) розвертіли. Грин. III. 490.