Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/розлючений

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
розлючений
Берлін: Українське слово, 1924

Розлю́чений, а, е. Разсвирѣпѣвшій. Навіженная розлючена темнота покинула душити Магомета. К. МХ. 20.