Словарь української мови (1924)/розносити
| ◀ розноперий | Словарь української мови Р розносити |
розноситися ▶ |
|
Розно́сити, шу, сиш, сов. в. рознести́, су́, се́ш, гл. 1) Разносить, разнести. Людям роботу розніс і роздав. Щог. В. 51. 2) Разносить, разнести, развѣять. Їх вітер як полову, і буря, мов солому, рве, розносить. К. Іов. 4 6. Гей! може трохи рознесу я свою тяжку журбу. Грин. III. 676. І рознесе тую славу по всій Україні. Шевч. 450. 3) Разносить, разнести, растаскивать, растащить. Сини принесуть, а дочки й угли рознесуть. Ном. № 10821. 4) Разбалтывать, разболтать, разгласить. Люде зараз рознесли по всьому світу й те, чого нема. Грин. II. 118. Коли мене вірно любиш, не кажи нікому, бо то люде рознесуть, як вітер солому. Чуб. V. 200. 5) Разносить, разнесть, разрушить, разбить. Чуб. III. 431. Дайте ковбасу, бо вам хату рознесу. Чуб. III. 455. Нехай його тії просять, що греблі розносять. Чуб. V. 210.
Розноси́ти, шу́, сиш, гл. 1) = Рознести 3. Затим ходим у портухи, що розносили вовну мухи. Ном. № 13850. 2) безл. Розноси́ло кого́. Началъ часто появляться кто, но кстати явился кто. Як був квас, то не було вас, а як настало квасило, то й вас розносило. Ном. № 4579. Тілько що хотіла випитувати, аж тут Олену розносило з своїм боярином: давай ізнов жаловаться. Кв. I. 18.