Словарь української мови (1924)/розривати
| ◀ розрив | Словарь української мови Р розривати |
розриватися ▶ |
|
I. Розрива́ти, ва́ю, єш, сов. в. розірва́ти, ву́, веш, гл. Разрывать, разорвать. Черепаха знає, де єсть розрив-трава: як обгородити її гніздо, то вона сим зіллям зараз розриває. Чуб. I. 66. А вовчик сіресенький воли розірвав. Чуб. V. 308. Розірвали моє серце на дві половині. Чуб. V. 308. Шлюбу не розірве: казав бо при вінчанні, що не покину її аж до смерти. Кв.
II. Розрива́ти, ва́ю, єш, сов. в. розри́ти, ри́ю, єш, гл. Разрывать, разрыть, раскапывать, раскопать.