Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/розсучий

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
розсучий
Берлін: Українське слово, 1924

Розсу́чий, а, е. Болѣе чѣмъ сучий. От розсучого сина! (брань). Рудч. Ск. II. 76.