Словарь української мови (1924)/рундук

by Борис Грінченко

◀ рунати

Словарь української мови Борис Грінченко Р рундук

рундуковий ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Рунду́к, ка́, м. 1) Крыльцо. Його мати старая на рундуку стояла, все плакала, ридала. Чуб. V. 980. Княгиня зійшла з рундука на зустріч гостям. К. ЧР. 211. 2) Ларь на базарной площади. Ум. Рундучо́к. МВ. II. 32.