Словарь української мови (1924)/спалити

by Борис Грінченко

◀ спалий

Словарь української мови Борис Грінченко С спалити

спалитися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Спали́ти, лю́, лиш, гл. 1) Сжечь. Спалив та й попел по степу розвіяв. ЗОЮР. I. 120 Та ні вітер його не звіє, ні сонце його не спале. Мет. 208. 2) Опалить (солнцемъ кожу). 3) Безл. Мене́ спали́ло. Я вспылилъ, меня взорвало. Павлогр. у.