Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/станівкий

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
станівкий
Берлін: Українське слово, 1924

Станівки́й, а́, е́. 1) Возмужалый, достигшій совершеннолѣтія. Подол. г. Дівка станівка, пора заміж. НВолын. у. 2) Постоянный, установившійся. Станівка зіма. Черк. у.