Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/старувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
старувати
Берлін: Українське слово, 1924

Старува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Проводить старость. Сим. 227. 2) Распоряжаться въ качествѣ стараго и старшаго. Чемеричка побивалась мов несамовита, наскликала прать і мазать, шити і білити сіять борошно, вчиняти і діжу місити. Харитина ж так, як пані, тільки старувала. Мкр. Н. 20. 3) Разсуждать, какъ старикъ. Хто тілько старує, а робить — не доробляє. Ном. № 6543.