Словарь української мови (1924)/старшина
| ◀ старший | Словарь української мови С старшина |
старшинник ▶ |
|
Старши́на́, ни, ж. соб. 1) Начальство, начальники. Г. Арт. (О. 1861. III. 101). Питала вона всеї старшини: чи не бачили сина сокола? Макс. (1849), 108. Військова старшина порадилась і осадили Немірів облогою. Стор. 2) м. Волостной старшина. ЗОЮР. I. 46. 3) Названіе короля трефъ при игрѣ въ ци́гана. КС. 1887. VI. 466.