Словарь української мови (1924)/стрілка
| ◀ стрілиця | Словарь української мови С стрілка |
стрілкуватий ▶ |
|
Стрі́лка, ки, ж. 1) Ум. отъ стріла. Пустимо стрілку як грім по небу. АД. I. 9. Стрі́лка-пі́рка. Пернатая стрѣла. Я свого сина сама вгадаю — по стрільці-пірці, по красній дівці. Чуб. III. 294. 2) Стрѣлка (въ часахъ, компасѣ и др.). 3) Трубчатый стебель у хлѣбныхъ растеній, у лука. Гол. Од. 48. Чуб. VII. 413. Жито вже викида стрілки. (Залюб.). Ще хліб і досі росте у стрілку, а поки колос викидатиме, то ще підождемо. Лебед. у. Цибуля погналась в стрілки. Левиц. I. 28. 4) Дышло у воза. НВолын. у. 5) Рычагъ въ маслобойнѣ. Екат. у. (Залюб.). 6) Значекъ на ухѣ овцы: вырѣзка остраго угла. Мнж. 182. См. Стрівка.