Словарь української мови (1924)/стіна
| ◀ стільчик | Словарь української мови С стіна |
стінити ▶ |
|
Стіна́, ни́, ж. 1) Стѣна. Мовчить, як стіна. ЗОЮР. I. 147. Мила б я стіни, щоб були білі. Мет. 126. Все село як за стіну засунулось, — такі смутні всі. МВ. I. 99. 2) Стѣна, плетена невода. (Стрижевск.). 3) Рядъ зубовъ въ одной сторонѣ челюсти. Ви б у Прохори поїхали, там дід замовляє (зуби): а то так усю стіну й викрутить, да й знов буде зачинатись. Г. Барв. 35. 4) Тучи на западѣ, за которыя заходитъ солнце. Як сонце заходить за стіну, то буде дощ. Грин. I. 12. 5) При кулачномъ боѣ: рядъ, шеренга бойцовъ. Маркев. 76. Ум. Сті́нка, сті́нонька, сті́ночка. Лежить мила, мов китайка синя, стоїть милий, як стінонька білий. Нп. (Г. Барв. 437).