Словарь української мови (1924)/сухота

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
сухота
Берлін: Українське слово, 1924

Сухо́та, ти, ж. 1) Сухота, грусть, тоска. За малим жити — сухота моя, за козаченьком — красота моя. Нп. Своєю сухотою ввесь сад ізсушу. Мет. 255. 2) Человѣкъ, изъ за котораго кому либо бываетъ сухота. См. ниже уменьшительное. 3) мн. а) Чахотка. Св. Л. 321. Левиц. Пов. 326. Вмерла небога від сухот через його нелюдську вдачу. Г. Барв. 149. б) Дѣтская болѣзнь, выражающаяся крайней худобой ребенка. Мил. 32. ХС. VII. 415. Ум. Сухі́(о́)тка, сухі́(о́)тонька. Дівчинонько, сухотонько ти моя. Чуб. V. 249 Судіть, судіть, вороженьки, коли довелося, — ми на вашу сухотоньку та й поберемося. Грин. III. 190.