Словарь української мови (1924)/сходити
| ◀ сходистий | Словарь української мови С сходити |
сходитися ▶ |
|
Схо́дити, джу, диш, гл. 1) Восходить. Сонечко не сходить. Мет. 51. По двору ходить — як зоря сходить; по сінцях ходить — як зоря сходить. Нп. 2) Всходить. Тяжко сходити на гору. 3) Всходить (о посѣвахъ, тѣстѣ). Ярина добре сходить. 4) Сходить, спускаться. Сльози її аж на сей світ сходять. Рудч. 5) Исходить, истекать. Як я по матері журилась! Було слізьми схожу. Г. Барв. 228. А вже ж мої карі очі слізоньками сходять. Нп. 6) Подходить. Ближче схожу, — жінок бачу. МВ. II. 188. 7) Уходить. Вона іде, іде, — мов старий бог з двору сходить.... Вже до воріт, за двір. Сим. 228. Сходьте з хати усі, шоб ні одної душечки при мені не було. Мнж. 131. 8) Выходить, истрачиваться. У його на сі зілля сила грошей сходила. О. 1862. V. 110. Горілки на їх багато сходить. Г. Барв. 516.
Сходи́ти, джу́, диш, гл. 1) Исходить. Ой за яром брала я льон, всю долину сходила. Мет. 61. 2) Пройти, перейти, сходить. Коли б же ви, воронії коні, а походу не сходили. Макс. 3) Одѣться во что, износить что. Добра такого, не знає в чому й сходити. Ном. № 1349. Чи тобі в мене нічого спити, чи нічого з'їсти, чи ні в чім хороше сходити. Мет. Нехай батько не турбує, мені вінця не купує, бо я й того не сходила, під явором загубила. Уман. у.