Словарь української мови (1924)/тягти
| ◀ тягота | Словарь української мови Т тягти |
тягтися ▶ |
|
Тягти́, гну́, неш, гл. 1) Тянуть, влечь, тащить. Ото вона за віровку та давай тягти. Рудч. Ск. I. 172. Твої слова — потопні води: лестять і тягнуть у безодню. К. Псал. 123. Тягни, кобило, хоч тобі й немило. Могил. у. 2) Вытягивать. З живих здирали шкуру.... жили тягли. Стор. М. Пр. 65, 3) Притягивать. Земля тягне до себе хату й звіря, й чоловіка, й воду. Ком. I. 11. 4) Пить. І брагу кухликом тягли. Котл. Ен. I. 11. 5) Сосать. Дивиться, батько (упирь) встав і з крайнього почав кров тягти. Грин. I. 53. 6) Эксплоатировать, выжимать. Жид брехнею живе, все з нас тягне. Ном. № 885. 7) Держать чью сторону, быть на чьей сторонѣ. Не тягнеш ти за беззаконних, що прикриваються законом. К. Псал. 219. 8) Относиться, причисляться. Село Токарі тягнуть до Бешкинської волости. Лебед. у. С. Драбівка до Дерепківця тягне. Черк. у. Дорожня тягне до нашої волости. НВолын. у. 9) Біду́ тягти́. Бѣдствовать. Приходиться до кінця віку біду тягти. Чуб. 10) До пра́ва тягти́. Призывать къ суду. Син вітця до права тягне, донька на матір гнів піднімає. Гол. IV. 22.