Словарь української мови (1924)/тямучий

by Борис Грінченко

◀ тямувати

Словарь української мови Борис Грінченко Т тямучий

тямучість ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Тяму́чий, тяму́щий, а, е. Понимающій, смыслящій, толковый, умный. Він чоловік тямучий, не зопсує діла. Полт. г. Тямуще й нетямуще пішло. Черк. у. Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає. К. ДС. 31.