Словарь української мови (1924)/упорати
| ◀ упопружувати | Словарь української мови У упорати |
упоратися ▶ |
|
Упо́рати, раю, єш, гл. 1) Убрать, прибрать. Усе впорав. ЗОЮР. II. 34. 2) Покончить, окончить, удовлетворить, успѣть сдѣлать. Трівайте, паніматки, впораю одну, а тоді другу (купчиха, отпуская товаръ). Лебед. у. І те зроби, і друге зроби: де ж його усе впорати. Чуб. 3) Укокошить, убить. Упорав по голові истиком та й одволік на друге місце, щоб не зразу знайшли. О. 1862. II. 79. 4) Съѣсть.