Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/утирати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
У
утирати
Берлін: Українське слово, 1924

Утира́ти, ра́ю, єш, сов. в. уте́рти, утру́, ре́ш, гл. 1) Утирать, утереть, обтереть (лицо и его части). Утри мої смажні уста, а сахарні і сам утру. Ном. № 2315. Не втирайте ж мої сльози, нехай собі ллються. Шевч. 6. Уте́рти но́са. а) Вытереть носъ. б) Проучить, задать хорошенько, срѣзать. Ном. № 3486. Стор. М. Пр. 27. 2) — пря́жу = Відмащувати, відмастити. Угор. МУЕ. III. 24. 3) Только сов. в. Истолочь, смолоть извѣстное количество (сахару, соли, зеренъ). Втри сім'я. Чуб. Уте́рти ма́ку. Кромѣ прямого значенія: задавать, задать трепку. Тепер уже не втре мені, як вчора, маку. Г. Арт. (О. 1861. III. 84). 4) Сбивать, сбить. І Риму гордого втирає рога. К. МБ. X. 14. 5) Только сов. в. Выпить. Не здужав голови звести, поки не випив півквартівки з імбером пінної горілки і кухля сирівцю не втер. Котл. Ен. II. 13.