Словарь української мови (1924)/учиняти
| ◀ учинок | Словарь української мови У учиняти |
учинятися ▶ |
|
Учиня́ти, ня́ю, єш, сов. в. учини́ти, ню, ниш, гл. 1) Дѣлать, сдѣлать, совершать, совершить. Ой, хворцю! Що ти учинила. Мет. Спасибі вам, панове молодці, преславні запорожці, за честь, за славу, за повагу, що ви мені учинили. Шевч. 234. Учини́ти во́лю. См. Воля. 2) Поступать, поступить, сдѣлать. Ой не гаразд запорожці, не гаразд вчинили. Нп. Так ми добре, брате, учинімо, свого найменшого брата попросімо. Макс. 3) Заквашивать, заквасить, сдѣлать закваску (для тѣста, квасу). Учинили вони квас. Мнж. 79. От вона взяла, ріденько вчинила, ріденько підбила, ріденько й замісила. Рудч. Ск. II. 101. На чужий коровай очей не поривай, а рано вставай та собі учиняй. Ном. № 9648.