Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/хвала

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Х
хвала
Берлін: Українське слово, 1924

Хвала́, ли́, ж. Хвала, хваленіе, похвала. Ледачая хвала сама себе хвалить. Ном. № 2562. Честь Богу, хвала і вам на здоров'я. Ном. № 10008. Хвалу́ Бо́гові одда́в. Восхвалилъ Бога. МВ. I. 16. Хвалу́ за хвіст тягти́. Шутливо: быть звонаремъ. Ей, учись, синашу, бо як раз на дзвіниці хвалу за хвіст тягтимеш — обычная нотація ученикамъ духовныхъ училищъ.