Словарь української мови (1924)/хибити
| ◀ хибатися | Словарь української мови Х хибити |
хибкий ▶ |
|
Хи́бити, блю, биш, гл. 1) Ошибаться, давать промахъ, погрѣшать, сбиваться съ пути. Мір землю сажнем, а не ланцюгом, то не будеш хибити. Черк. у. Не хибив я проти його закону, його слова ховав у щирім серці. К. Іов. 51. Прямуйте ж, добродію, куди задумали, не хиблючи. К. (О. 1861. I. 310). 2) Миновать, обойти. Він думав, що то його хибить. НВолын. у. То вже вас не хибить — мусите робити. НВолын. у.