Словарь української мови (1924)/хмара

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Х
хмара
Берлін: Українське слово, 1924

Хма́ра, ри, ж. 1) Туча, облако. Це, шо ми бачим над собою синє, до це ще не небо, а це оболоки; а те, шо ходить попід оболоками, до то хмара. Чуб. I. 2. Смутно мені та сумно мені, мов я в чорну хмару ввійшла. МВ. I. 89. 2) Множество, масса. Хмарою йдуть люде. Ном. № 7678. 3) Захо́дити в хма́ру. Фантазировать. 4) Хма́рою перейти́. Пройти безслѣдно. Не журись: хмарою перейде, та й край. Волч. у. Ум. Хма́рка, хма́рочка, хма́ронька. За сонцем хмаронька пливе. Шевч. 445. Ясні зірочки — то світилочки, чорні хмарочки, до то свашечки. Мет. 19.