Словарь української мови (1924)/чуб
| ◀ чу! | Словарь української мови Ч чуб |
чубаєчка ▶ |
|
Чуб, ба, м. Передняя часть волосъ на головѣ человѣка, иногда вообще волосы; хохолъ. Юпитер, все допивши з кубка, погладив свій рукою чуб. Котл. Ен. I. 13. Пани б'ються, а в мужиків чуби болять. Ном. № 1304. Скуби мене за чуб. Левиц. I. 336. Чу́ба намня́ти. Потрепать за волосы. Гей, шануйсь, бо намну тобі чуба! Чу́ба нагрі́ти. Вспотѣть отъ работы, утомиться. Нагрів я чуба, поки постягав мішки на віз. Наші хло́пці поки́дали чуби́. Забрили лобъ нашимъ парнямъ, взяли ихъ въ солдаты. Г. Барв. 118. 2) Хохолъ у птицъ. Ой ти, чаєчко, ти, чубаєчко, позич мені чуба. Чуб. V. 763. 3) = Цідилко. Гол. Од. 26. Ум. Чу́бик, чу́бчик. ЕЗ. V. 118. Та узяв його за чубчик і поскуб легенько. Кв.