Словник української мови (1927)/видзвонювати
| ◀ видець | Словник української мови В видзвонювати |
видзвоняти ▶ |
|
Видзво́нювати, нюю, єш, сов. в. ви́дзвонити, ню, ниш, гл. 1) Звонить, позванивать, позвонить, перезвонить. Наче хто у дзвіночки срібні видзвонює. МВ. (О. 1862. III. 43). 2) Выбивать, выбить, выколотить. Дзвонитимуть киями по плечах, поки й душу з тіла видзвонять. К. ЦН. 236.