Словник української мови (1927)/жук
| ◀ жуйка | Словник української мови Ж жук |
жуковина ▶ |
|
Жук, ка́, м. 1) Жук, Scarabeus. Жуки́ у голові́ (у ко́го). Глуп. Нехай, дурні, собі пустують; у них, видно, жуки у голові. Гліб. 2) Кличка черной собаки. Аф. 403. Ум. Жучо́к, жуче́чок. Ув. Жучи́ще.