Словник української мови (1927)/звичайно
| ◀ звичайність | Словник української мови З звичайно |
звичений ▶ |
|
Звича́йно, нар. 1) Обыкновенно. 2) Вежливо, прилично. 3) Конечно, разумеется, само собой, по обыкновению. Звичайно, крадене. Шевч. 585. Було, як почне хто казку казати, звичайно про змія, то так його наче і ввижаю перед себе. Рудч. Ск. I. 130. Ум. Звичайне́нько. Бабуся йому на те звичайненько одмовила. МВ. (О. 1862. III. 55).