Словник української мови (1927)/зволікати
| ◀ зволити | Словник української мови З зволікати |
зволікатися ▶ |
|
Зволіка́ти, ка́ю, єш, сов. в. зволокти́, лочу́, че́ш, гл. 1) Стягивать, стянуть, совлекать, совлечь. Зволік дошки ув їдне місце. Гринч. *2) — з чим. Делать проволочку. Та він усе з тим ділом зволікав, — хто зна, коли й зробить. Лип. у., с. Ситківці. Ефр.