Словник української мови (1927)/калачик
| ◀ калач | Словник української мови К калачик |
калачити ▶ |
|
Кала́чик, ка, м. 1) Ум. от кала́ч. 2) Раст. просвирки, Malva rotundifolia L. ЗЮЗО. I. 128. Воли… пішли собі… і де не вздрять калачики, або ромен і всякий бур'янець, то там і пасуться. Кв. II. 83. *3) Ремешок у ярма. Посеред чашини продовбана діра, то там чіпляється ремінний калачик і привій. Крим.