Перейти до вмісту

Словник української мови (1927)/канькати

Матеріал з Вікіджерел

*Ка́нькати, каю, єш, гл. О коршуне (ка́ня): кричать. Він розумів, про що канькає каня. Коцюб. «Тіні», 4.