Словник української мови (1927)/канюка
| ◀ канькати | Словник української мови К канюка |
канючити ▶ |
|
Каню́ка, ки, об. 1) Попрошайка. 2) Ув. от ка́ня 2. Вх. Пч. I. 16. Летіла канюка, постреляна з лука. Чуб. V. 833. Канюкою сидить. Ном. № 2768.
| ◀ канькати | Словник української мови Борис Грінченко К канюка |
канючити ▶ |
|
Словник української мови — К
канюка
Борис Грінченко
1927
Каню́ка, ки, об. 1) Попрошайка. 2) Ув. от ка́ня 2. Вх. Пч. I. 16. Летіла канюка, постреляна з лука. Чуб. V. 833. Канюкою сидить. Ном. № 2768.