Словник української мови (1937)/баранчик

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
баранчик
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бара́нчик, ка, м. 1) Ум. от баран. Пасуться три баранчики. Рудч. Ск. I. 8. 2) Бекас. Полт. 3) Хвостик арбуза. Узяв кавуна, держачи його за баранчика. Ком. I. 33. 4) Одно из колес в плуге без обода. 5) При игре в ланки: каждый из стоящих на крайних ямках двух мальчиков, катающих мяч. Ив. 34. 6) Часть уздечки. См. Гнузда. 7) Мн. Бара́нчики. Раст. первоцвет, Primula officinalis. Ум. Бара́нчичок.