Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/бринькнути

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бринькнути
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бри́нькнути, ну, неш, гл. Одн. в. от бринькати. Хоч одна струна по-людській на рідній бандурі бринькнула. К. (Хата. 2).