Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/бундючний

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бундючний
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бундю́чний, а, е. 1) Надутый, высокомерный, чванный. Не приступиш, таке бундючне. Ном. № 2470. 2) Пышный, шумный. Бундючне весілля було. НВолын. у.