Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/гонитель

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Г
гонитель
Київ: Соцеквидав України, 1937

Гони́тель, ля, м. 1) Гонитель. От з того часу і став на неї гонителем. Кв. Один Грицько, другий Андрій, на віру гонитель. ЗОЮР. I. 315. 2) Гоняющийся за чем, любитель чего. Наші родителі за тим не гонителі. Ном. № 5147. 3) Сгонщик людей на работу, на сход. Черниг. Подольск. 4) Надсмотрщик за работами в поле. Рк. Левиц. 5) Ветрогон, шалун, непоседа, сорви-голова. За цими гонителями і хати не натопиш. Брацл. у.